***
«Я Вас люблю,
Любовью брата,
А быть может, чуточку нежней…»
Что ж, для дамы откровенья,
Нож в спину, в сердце - без сомненья.
Упрёки, рыдания ,порывы гнева, Увы, нет, она молчаливая дева…
Боль, сердцебиение ненастное,
В подушку дыхание страстное
И только лишь молчанье,
А в глазах последнее прощанье
И безукоризненный ответ:
«Нас с Вами больше нет!»
***
Я – поет, вірші пишу!
Щось в серці б’ється, ледь дишу!
Та хтось сказав, щоб справжнім творцем бути
Треба мету в поезії своїй здобути.
Відкриваю книжку „Вірші для життя”,
Кажуть, там можна знайти істину буття!
Читаю, читаю і в щоці замираю,
А виходить - я нічого не знаю!
І де ж тут істину шукать?
А сторінки від подиху аж тремтять!
Маяковський, Блок і Пастернак,
Вірші на будь-який смак:
Дивлюсь на свої чотири рядки –
Краще б взагалі не псувала листки
Хіба це можна віршем назвать,
Не буду взагалі більше я писать!
Моїм писулькам далеко до вірша,
І знов болить моя душа!
Не поет я, а хто ж тоді
І що тепер робить мені?
Знаю, знаю: буду малювать,
Це ж легше, ніж писать!
Беру я пензль, олівці і чистого листа,
Зараз я зворганю Вам кота!
Кіт позувати не схотів
І на двір скоріш утік!
Обійдуся без натурника,
Так намалюю Мурчика!
Пів дня я шедевр світовий творила,
Поки в листі гумкой дірку не зробила!
Так, я пробувала співать
І на музичних інструментах грать,
Але все даремно, все не так!
Хочеться ж великим стать,та як?
Тут мати підійшла
І тихенько відповіла:
„щоб великим бути,
Необов’язково в трубу дути
Чи пісні співати,
Чи на скрипці грати:
Треба просто серце велике мати
І тоді не доведеться по світу себе шукати.”
***
„ Демократ”
По телебаченню дядько про святу правду лящить,
Що щасливою Україну він може зробить!
Доб’ється свого, а мою країну згубить:
І від його лестощів аж нудить!
Хіба він зна, що є та правда,
Що для людини щастя?!
З свинячим обличчям, що не влазить в екран,
Сидить гордовито,пузо тримає, як той пан!
Хіба ж він у себе в кабінеті знає,
Що просту людину в житті чекає?!
А він все лящить і лящить,
Про демократію щось бурмотить!
Так гидко становиться в душі
І зовсім не шкода цього “демократа” мені!
Шкода стареньку, що змушена на старості літ побиратись,
Від власного сина – п’ янички ховатись,
Діточок що батько і мати покинули
Що у цей вирій життя одинокі линули...
Каліку який на кожну роботу чує відказ
Власна держава перетворила на жебрака у раз
Демократія... аж плакати хочеться,
А в нього лише щаслива „правда” котиться!
I Боже ж ти мiй, сидять вони там,
Пишуть закони, за якими жити нам!
I хто його зна , коли ж цi клятi “демократи”,
Перестануть нам демократiю диктувати.
