Як сформувати навички самостійності у дітей з ООП підліткового віку
Діти з особливими освітніми потребами зазвичай перебувають під прискіпливішим наглядом дорослих, ніж їхні однолітки. Тому вони мають менше практики побутової самостійності, що може суттєво обмежувати їхні можливості в критичних ситуаціях.
ЩО ТАКЕ АДАПТИВНІ НАВИЧКИ
Адаптивні навички – це навички самостійного життя в соціумі. Вони формуються, починаючи з раннього віку та закріплюються й поглиблюються в підлітковому (з 11–12 років) та дорослому віці. Зокрема, до них належать уміння мислити, організовуватись, планувати, визначати пріоритети та ухвалювати ситуативні рішення. Тобто адаптивні навички не обмежуються суто побутовою самостійністю.
Натомість, часто корекційна робота обмежується сферами побутової самостійності – особиста гігієна, одягання та догляд за одягом, самостійне харчування, підтримання чистоти, організація вільного часу тощо. І навіть тут ми часто не доводимо навички дитини з ООП до повної самостійності, і вона потребує допомоги та контролю з боку дорослого.
Реальна самостійність виходить за межі вміння закривати базові життєві потреби. Вона включає ще й:
- якісне виконання побутових рутинних справ (не лише вдягнути вже підготований одяг та з’їсти готовий сніданок, а, наприклад, приготувати собі здорову їжу, помити за собою посуд тощо);
- спілкування з різними людьми (з ким, про що та як можемо говорити, до кого звертатися та з ким вирішувати питання);
- планування та ухвалення рішень (наприклад, яке взуття одягнути, якщо на вулиці дощ, чи в якому порядку робити власні справи);
- контроль за власними емоціями та поведінкою;
- піклування про здоров’я;
- піклування про свою безпеку в різних середовищах та ситуаціях.
Дітям з ООП теоретичного методу навчання (розказали на уроці, показали картинки) недостатньо. Для формування в них адаптивних навичок обов’язково треба використовувати стратегії, найбільш наближені до реального життя:
- візуалізація;
- метод покрокового навчання;
- метод рольового моделювання.
Також у цьому випадку обов’язково треба використовувати підказки та заоохочення.
ВІЗУАЛЬНА ПІДТРИМКА
Її (у вигляді списків, інструкцій, розкладу тощо) часто рекомендують для дітей із розладом аутистичного спектра та ментальними порушеннями. Проте буквально кожна людина користується цим методом протягом життя. Плани на день, списки продуктів, нагадування тощо – це приклади візуальної підтримки, яка створює систему контролю за своєю поведінкою.
Для дітей з ООП така візуальна підтримка може бути спрямована на інформування про майбутні події та зміни (різноманітні розклади та алгоритм дій). Вона допомагає підтримувати самостійність (дитина не потребує постійної присутності дорослого, його усних підказок чи контролю). Так підліток вчиться планування та контролю своєї діяльності, а згодом можна перейти й до складання плану самою дитиною, тобто поглибити навички самостійного планування.
Візуальна підтримка також використовується для того, аби нагадати дитині, як діяти в небезпечних ситуаціях. Написаний на папері чи в гаджеті план дій у складній ситуації закріплює навичку самостійного розвʼязання проблеми. Звісно, діти з ООП можуть сприймати та користуватися усними інструкціями. Але щоби діяти правильно в кризовій ситуації, ця навичка має бути доведена до автоматизму або в дитини має бути змога звернутися до написаного (намальованого), щоби згадати чи перевірити правильність своєї поведінки в стресовій ситуації.
МЕТОД ПОКРОКОВОГО НАВЧАННЯ
Цей метод насамперед застосовується для навчання складних багатокомпонентних умінь. Основне завдання методу – визначити частинки комплексної задачі, проаналізувати їх виконання, потрібний результат та та потім поєднати ці результати в цілісну багатокомпонентну навичку.
Таке навчання може поєднуватися з іншими стратегіями (наприклад, візуалізацією), але це не обов’язково.
Алгоритм організації покрокового навчання може бути таким:
- Проаналізувати навичку, яку ми хочемо отримати, розбити її на окремі елементи та записати їх.
Для цього дорослому найкраще самому пройти весь майбутній шлях реалізації навички та занотувати кожен з етапів. Або ж попросити дитину зробити цю комплексну дію та поспостерігати, які моменти в неї спричиняють складнощі. Можливо, окремі дії для опанування навички потребуватимуть додаткового навчання.
- Проаналізувати середовище щодо безпечності, зручності для дитини, забезпеченості потрібними матеріалами чи обладнанням, а головне – чи є в дитини час на опанування цієї навички.
Адже часто дорослі, зважаючи на свої справи та таймінг, не дають дитині потрібного для неї часу для опанування навички, натомість роблять справи частково чи повністю замість неї, аби вкластися у власний розклад.
- Визначити момент (ситуацію тощо), яка має “запускати” застосування навички в дитини.
Наприклад, дорослі зранку чистять зуби не тому, що їм хтось каже це робити саме тепер. Хтось робить це одразу після сну, хтось – після сніданку, і закінчення цієї попередньої дії “запускає” нашу навичку. Такий тригер ми маємо сформувати і для дитини.
- Визначитися із заохоченням.
У навчанні, особливо на його початку, це може бути корисним, але пам’ятаймо, що заохочувати треба виконання саме тих компонентів, які спричиняють труднощі. Поступово з досягненням завдання формування навички можна поступово зменшувати заохочення в окремих кроках чи за комплексне виконання.
- Домовитися про спільні дії та поведінку на період навчання, закріплення та застосування навички з іншими членами родини.
- Визначити, чи потрібні додаткові стратегії навчання та які саме.
РОЛЬОВЕ МОДЕЛЮВАННЯ
Використовується не так у формуванні побутових навичок, як у сфері соціалізації та комунікації, безпечного поводження в соціумі. За суттю, це рольова гра, яка використовується не лише в навчанні дітей, а й, наприклад, для стажування нових працівників, у тренінгових проєктах тощо.
Навчання за цим методом передбачає кілька етапів:
1. Проінформувати дитину про ситуацію або подію, у якій вона може опинитися з власного бажання (піти в магазин) або через обставини (почалися задимлення чи пожежа). Інформувати дитину можна усно або показати відео, малюнки чи текстові повідомлення щодо перебігу подій з обраної тематики.
2. Попросити показати (тобто не лише озвучити усно, але й виконати послідовність дій), як би вона діяла в подібній ситуації.
3. Розіграти ситуацію в ролях.
4. Разом із дитиною проаналізувати перебіг подій та результати, звертаючи її уваги на помилки та способи їх виправлення. Повторити гру з врахуванням цих помилок.
5. Помінятися з дитиною ролями, щоби тепер вона вам вказувала, що і як робити в подібній ситуації. Коли дорослий грає роль дитини, йому потрібно свідомо припускатися помилок, щоби дитина помітила їх і виправила.
6. Обов’язково використовувати позитивне підкріплення, особливо якщо дитина використовуватиме навичку в реальному середовищі та життєвих ситуаціях.
Цей метод можна застосовувати для відпрацювання ситуацій, які ми не можемо організувати в реальності. Адже навчання навички – це постійна та багаторазово повторювана практика. Проте варто зважати на те, що не можна тренувати кілька нових навичок одночасно (в один день).
Рольове моделювання використовується і для того, аби:
- навчити дитину контролювати свої емоції (я можу розізлитися, коли…, тоді я зазвичай роблю так…, але мені треба зупинитися й подумати, що саме я відчуваю…, я роблю вибір продовжити злитись, і тоді я…, або я обрав заспокоєння й роблю так…);
- робити вибір та приймати його наслідки (якщо ти вирішив не робити домашнє завдання, не будеш грати в комп’ютерну гру).
ЗАОХОЧЕННЯ ДЛЯ ПІДЛІТКІВ. ПОВЕДІНКОВИЙ КОНТАКТ
Для дітей молодшого віку достатньо схвальної реакції батьків, солодощів чи невеликих сюрпризів-подарунків. У підлітковому віці можна вже складати поведінковий контракт, тобто обговорювати за закріплювати письмово умови поведінки з варіативністю реагування дорослих (якщо., то.).
Фактично, це також про результат вибору та поведінки дитини. Контракт може бути складений письмово. Він містить три основні компоненти:
1. Визначення особи та умов:
- хто виконує завдання;
- яке саме завдання (під завданням мається на увазі не лише одноразове виконання 10-ти прикладів із математики, але й, наприклад, дотримання правил домашнього розпорядку, виконання без нагадувань певних дій чи дотримання обмежень тощо);
- коли це має бути виконано (якщо ми домовились про прибирання зранку, а дитина забула й вирішила надолужити пізно ввечері, то це не вважається виконанням умов контракту);
- наскільки якісно має бути виконане завдання та хто буде перевіряти результат.
2. Визначення винагороди: що саме буде винагородою в цьому випадку, хто її надаватиме та коли саме, який обсяг винагороди передбачено в конкретному випадку.
3. Фіксація подій (ба більше, коли завдання не одноразове): виконання завдання та отримання винагороди.
Якщо ми готуємо письмовий контракт, то маємо передбачити підготовчий етап (так само, як і в під час укладання юридчного контракту), на якому визначаємо завдання, які ми хочемо, аби виконувала дитина, окреслюємо критерії, за якими визначатимемо, чи вона дотримується домовленостей, розробляємо пропозиції щодо бонусів та привілеїв, якщо вона виконуватиме більше, ніж було прописано.
Далі потрібно обговорити деталі контракту з дитиною та внести корективи, якщо її пропозиції будуть слушними. Разом можна визначити обсяг винагороди та санкцій за невиконання домовленостей. Після цього оформити текст контракту та підписати його обома сторонами.
Не варто змінювати форму винагороди після підписання контракту, адже дитина може почати маніпулювати ситуацією з одного боку, а з іншого – втратити довіру до підходу через невиконання домовленості дорослими. Натомість можна складати контракт на короткий термін та / або переукладати його з новими умовами.
Документ можна розмістити на помітному чи зручному для користування дитиною місці, щоби вона могла перчитувати його за потреби.
Але надзвичайно важливо пам’ятати, що поведінковий контракт працює, лише якщо підліток уже має добре сформовану навичку, але не хоче нею користуватись.
