Критерії аналізу особистісно орієнтованого уроку:
- позитивне емоційне налаштування учнів на початку уроку на роботу;
- повідомлення учням не тільки теми уроку (його змісту), а й мети, форм організації їхньої діяльності;
- орієнтація учнів у навчальному матеріалі (предметний курс, тема, блок, навчальне заняття);
- організація участі учнів у визначенні мети конкретної навчальної діяльності;
- ефективна мотивація учнів до навчальної діяльності;
- наявність плану проведення уроку залежно від підготовки класу;
- використання проблемних творчих завдань;
- застосування завдань, які дають учневі змогу самостійно обирати тип, вид та форму матеріалу, який він вивчатиме (мовну, графічну, умовно-символічну);
- позитивне емоційне налаштування на роботу всіх учнів протягом уроку;
- варіатизація етапу реалізації завдань уроку в межах визначених норм;
- гнучка організація навчальної діяльності школярів залежно від мети уроку (його етапів): повідомлення матеріалу, виконання творчих завдань, взаємоперевірка, аналіз роботи з товаришем з урахуванням індивідуальних особливостей кожного;
- стимулювання учнів до вибору різних засобів виконання завдань;
- використання різноманітного дидактичного матеріалу, що дає учню змогу виявляти особистісну вибірковість типу, виду й форми навчального завдання, характеру його виконання;
- активізація суб'єктного досвіду учня, його використання в процесі уроку;
- аналіз відповіді учня не тільки з позиції правильності, а й з урахуванням того, як він розмірковував, яким чином розв'язував, де й чому помилився, чи висловив оригінальні міркування;
- переважна форма спілкування з класом (діалог, полілог);
- форми роботи з класом (фронтальна, групова, парна, індивідуальна), яким віддає перевагу вчитель;
- самостійне або спільне з іншими учнями та вчителем оцінювання результатів своєї діяльності у порівнянні її з освітнім стандартом (критеріями досягнення мети);
- обговорення з учнями наприкінці уроку не тільки того, що пізнали, чим оволоділи, а й того, що сподобалося (не сподобалося) та чому; що бажали б виконати ще раз, а що зробили б по-іншому;
- стимулювання учнів до вибору та самостійного використання різних способів виконання завдань;
- не лише оцінювання (заохочення) під час опитування правильної відповіді учня, а й аналіз його міркувань, використаного способу, чому і в чому помилився;
- глибока аргументація поточної оцінки навчальних досягнень, у разі її виставлення, наприкінці уроку за низкою параметрів: правильність, самостійність, оригінальність;
- завдання додому потребує від учителя не тільки визначення його теми, обсягу, а й докладного роз'яснення, як учневі раціонально організувати навчальну роботу.
Ми висловили тут ті рекомендації до підготовки й проведення особистісно орієнтованого уроку, які, на наш погляд, є найважливішими. Деякі з них, природно, відомі кожному вчителю, їх він використовує в щоденній роботі.
Часто запитують: як же виявити індивідуальність (особливості особистості) та суб'єктний досвід кожної дитини в освітньому процесі і можливість його набуття?
Безумовно, вирішити цю проблему складно, але цілком можливо в умовах масової школи. Складність полягає в тому, чи зможе вчитель, який не має спеціальних психологічних знань, зайнятий різними навчальними та побутовими проблемами, вести систематичне педагогічне спостереження за кожним учнем (при тому, що їх у класах нерідко більше 25—30). Основний тягар такого спостереження лягає саме на вчителя, а не на психолога, котрий лише допомагає структурувати бачення педагогом дитини й насичує психологічним змістом дані його психологічних спостережень, психологізуючи тим самим навчальний процес.
Слід підкреслити, що проектування й технологія проведення особистісно орієнтованого уроку, розрахованого на роботу з індивідуальністю кожного учня, ставить учителя в нову, не звичну поки що для нього професійну позицію - бути одночасно і предметником, і психологом, який уміє здійснювати комплексне педагогічне спостереження за кожним учнем у процесі його індивідуального (вікового) розвитку, особистісного становлення.
Найзначнішими засобами реалізації особистісно орієнтованого уроку є:
- використання суб'єктного досвіду (особистісно значущого досвіду) дитини;
- надання їй свободи вибору під час виконання завдань, їх вирішення; стимулювання до самостійного вибору й використання найбільш значущих для неї способів опрацювання навчального матеріалу з урахуванням різноманітності його типів, видів і форм;
- накопичення знань, умінь і навичок не як самоцілі (кінцевого результату), а як важливого засобу реалізації дитячої творчості; забезпечення на уроці особистісно значущого емоційного контакту вчителя й учнів на засадах співпраці, співтворчості, мотивації досягнення успіху через аналіз не тільки результату, а й процесу його досягнення.
