Офіційний сайт школи №5 м.Слов'янськ

 

ВСТУП

Актуальність проблеми

Еволюція людства йде, не зупиняючись. Кожне нове покоління покликане здійснити щось досконаліше в розвитку культури або цивілізації. Коли розвиток культури і цивілізації йдуть паралельно, або, коли підйом культури випереджає зростання цивілізації, тоді настають епохи розквіту країн і росте добробут народів. Після 60-х років XX століття розвиток цивілізації випереджає підйом культури, що веде до падіння моральності і духовності суспільства.

Зараз приходить нове покоління дітей, з новими життєвими завданнями. Вони повинні щось змінити на планеті до кращого, зробити життя на Землі досконалішим. Передові вчені вважають, що місія цих дiтей - в піднятті культури і моральності на Землі на вищий рівень. Ці діти, як показує педагогічна практика, не приймають методів авторитарної педагогіки. Нам, які самі були виховані в авторитарній системі, важко з ними, а їм з нами. У чому ж вихід? Вихід - в усвідомленні необхідності відмови від стереотипів авторитарного мислення і в пошуку абсолютно нових підходів до освітньо-виховного процесу. Новому поколінню потрібна нова педагогіка. Потрібна така педагогіка, яка мала б свій філософський погляд на людину і ставила б перед собою конкретну мету по вихованню цієї людини.

 

Учитель першим зустрічається з майбутнім світу, з дітьми. Учителі початкових класів перші в школі, хто навчає це майбутнє.

Тому на вчителя початкових класів покладається величезна місія: адже від перших шкільних кроків багато в чому залежать і подальші успіхи або неуспіхи учнів. Діти приходять до школи ще не зміцнілi ні фізіологічно, ні психологічно. Приходять з різною підготовкою, з різними моральними цінностями. Учителі молодших класів першими помічають, як з набору в набір (4 роки) міняються діти.

 

Сучасні діти, які розкріпачені (як то кажуть: "без комплексів"), не приймають над собою насильства, для них немає ні ідеалів, ні авторитетів. У школі з такими дітьми авторитарна педагогіка не впорається, навіть педагогіка співпраці не завжди спрацює. І тільки гуманно-особистiсна педагогіка, зосереджена на дитині, на його особі дасть результати в учбово-виховному процесі.

 

Ще в 70-х роках минулого століття грузинський педагог-новатор Шалва Олександрович Амонашвiлi став створювати нову філософію педагогіки, засновану на принципах гуманно-особистiсного підходу до дитини. Ш.А. Амонашвiлi стверджує, що він, "зібравши різноколірну цеглу досвіду" К.Д.Ушинського, Я.Корчака, А.С.Макаренка, В.О.Сухомлинського і багатьох інших тільки об'єднав в єдине ціле, створивши тим самим монолітний фундамент, на якому побудована нова філософія педагогіки, що дістала назву Гуманної.

 

У кінці 70-х років XX ст. ЮНЕСКО визнала стан світової системи освіти кризовим. Основною причиною цього явища стала орієнтація освіти не на особу учня, а на окремі показники його інтелектуальної сфери. Така орієнтація не може бути визначена як гуманна. На практиці вона призводить до неприпустимості збільшення інформаційного навантаження шкільних програм, зниження пізнавальної активності дитини, погіршення його здоров'я, і, нарешті погіршенню взаємин "батьки-діти".

Численні ж дослідники вікової психології підкреслюють, що дитина повинна рости і виховуватися в умовах постійного зберiгаючого принципу "педагогічної екології".

         Саме тому педагогічний напрям "Гуманно-особистiсний підхід до дітей в освітньому процесі" отримав широке застосування в учбово-виховному процесі в учбових установах не лише дошкільної, середньої, але і вищої освіти.

         К.Д. Ушинський вважав що "увесь сенс гуманного виховання є виховання духу".         Адже саме слово ВОСПИТАНИЕ (російською мовою), виходячи iз семантики, означа  «В – ОСЬ – ПИТАНИЕ, т.е. живлення духовноЇ осi людини – його морального стрижня». УкраЇнське слово ВИХОВАННЯ також  дуже цікаве в змістовому виразi: «ВИ – ХОВАЄТЕ». Що ми «сховаємо», те й отримаємо. Що треба «сховати» в душi дiтей, чим живити Їх почуття, щоб зробити Їх благородними людьми?

 

Саме виховання  з дитини благородної людини  є метою  Гуманної педагогіки.

 

Принципи Гуманної педагогіки:

а) олюднювати середу навколо дитини;

б) проявляти терпіння, що творить;

в) приймати будь-яку дитину таку, якою вона є (не ламати її волю);

г) будувати відношення співпраці з дитиною;

е) сповнитися оптимізмом по відношенню до дитини;

д) проявляти відданість і щирість по відношенню до дитини (єдиний захисник дитинства – вчитель).

Ш.О. Амонашвілі вважає, що виховний процес буде гуманним, якщо ми:

• зануримо дитину в образи добра, любові, краси…
• направимо його погляд на свій внутрішній духовний світ…
• пробудимо в ньому почуття, через які проявляються благородні вчинки;
• розвинемо добрі думки, відповідальність за свої думки і за своє слово;
• збудимо і розвинемо пізнавальну пристрасть, любов до труднощів в пізнанні, інтерес до знань.

 

Гуманна педагогіка в сучасному освітньому просторi  —це не чиясь воля, це необхідність!

 

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОСВІДУ

 

         Вивчаючи літературу класиків педагогіки і сучасні педагогічні праці, я прийшла до висновку, що саме гуманна педагогіка приймає дитину такою, якою вона є, бачить в дитині її безмежність, допомагає їй розкритися, отримувати знання з бажанням.

         Гуманна педагогіка – це мій вибір.

Я розумію гуманізацію освітнього процесу в початковій школі так:

 

 

Психологічний комфорт учня, довіра його до вчителя

 

Часто буває, що те, чого важко добитися за допомогою різних методик і прийомів, набагато легко отримати під впливом етичної сили або звичайного добросердя. Тому, стрижнем моєї педагогічної діяльності є доброзичливе спілкування з дітьми, створення невимушеної обстановки в класі, коли між вчителем і учнями встановлюється особово психологічний контакт, коли і учням і вчителеві працюється легко і з бажанням. Тому, з перших днів дитини в школі прагну узнати емоційне полягання дитини в школі, чим вона живе. Для цього прагну проводити психологічні дослідження і педагогічні спостереження, що допомагає знайти «ключик» до кожного з моїх учнів.

Упевнена, що коли дитинi в школі буде психологічно і емоційно комфортно, лише тоді можна розраховувати на високі результати в учбово-виховній діяльності вчителя.

 

У сучасному словнику "школа"-- це учбовий заклад, що озброює (якийсь військовий, агресивний термін) підростаюче покоління знаннями і уміннями.

Мені імпонує інше значення. Школа по лат.  скале, що означає скелясті сходи, сходинки яких ведуть вгору. А з греч. школа переводиться як будинок радості.  І в цьому немає протиріччя, оскільки істинну радість можна пережити тільки в процесі подолання труднощів.

 

Виходячи з пізнавальних цілей навчання, я визначила для себе основні заповіді гуманiзацiЇ освітнього процесу :   

1. Прагну розуміти своїх учнів, жити їх життям. Навіть зміст учбового матеріалу і методику його подачі оцінюю з позиції учня.

2. Враховую інтереси і схильності дитини.

3. Вчу дітей не боятися труднощів, помилитися. Нагадую їм,  що не страшно допустити помилку, головне-- вчасно її виправити. Це розкріпачує учнів при відповідях і вчить допомагати один одному в навчанні.

4. Не намагаюся учня «ламати» і переробляти, а тільки коригувати і направляти в потрібному напрямі.

5. Прагну зробити процес навчання радісним, творчим, цікавим для кожного учня.

Одним словом, я прагну побачити в кожній дитині зачатки особистостi і "вирощувати" цю особу, культивуючи хороші якості і викорінювати небажані і погані.

 

К.Д. Ушинский писав: «Зробити серйозні заняття для дитини

цікавими – ось завдання первинного навчання». Тому я велику увагу у своїй роботі приділяю тому, щоб процес пізнання для молодших школярів був цікавим і захоплюючим.

Для цього використовую на уроках:

• різноманітні дидактичні ігри;
• різні творчі завдання, які подобаються дітям і викликають пізнавальну активність:

a)    з домашніх текстів по читанню виписати 10 слів на ненаголошену голосну (чи на інше правило, що вивчається);

б) скласти речення, в яких усі слова починаються на 

   задану букву. (Наприклад: Карине купили красиву ляльку 

   Катю. Мама миє мочалкою маленьку Машу.)

в) вигадати текст для диктанту, в якому часто

   трапляються слова на це правило.

 

Наприклад:

В роще

Красива роща весной!  В ветвях поют, трепещут, кричат разные птицы, стучат дятлы. В зарослях хвоща можно повстречать важного грача. А вот и чаща леса. Уже подросли зайчата и волчата, а в начале лета запищат птенцы в гнёздах.

 

г) складання оповідань по серії картинок;

         д) складання речення(розповіді) з групи словарних слів, що вивчаються.

            

З першого класу привчаю дітей до коментованогописьма. Адже психологи переконливо довели: завдання за зразком дитина виконує з помилками - якщо мовчки, і правильно - якщо промовляє порядок своїх дій, регулює їх за допомогою мови. Учити дітей мислити вголос - один з принципів моїх уроків і один з елементів зворотного зв'язку. Роботою класу керує не лише учитель, але і учень, роздумуючи вголос і ведучи за собою увесь клас. Коментоване письмо (або коментоване управління) починається з перших днів навчання в школі, з перших кроків (написання елементів букв, цифр, промовляння слів, рішення прикладів і завдань). На уроках письма, російської або української мови учні промовляють з гранично виразною артикуляцією слова  або речення не лише для себе, але і для усього класу. Продиктувавши орфографічне слово, "ведучий" пояснює (коментує), чому це слово написане саме так, а не інакше. Написання з промовлянням дозволяє не допускати помилок або швидко їх знаходити і виправляти.

 

Нестандартний урок максимально стимулює пізнавальну активність школярів. Нестандартні уроки - передусім, творчість, самобутність, навіть мистецтво педагога, який застосовує власні нетрадиційні форми роботи з дітьми. Для таких уроків характерна інформаційно-пізнавальна система навчання:

ü          опанування готових знань

ü          пошук нових знань

ü          розкриття внутрішньої суті явищ через гру, лекцію, диспут.

Були проведені нестандартні уроки:

1.      Урок-екскурсія «Урок листопада» (читання, малювання).

2.      Урок-свято «Свято сотого уроку».

3.      Урок-аукціон "Повторення про іменник і прикметник" (російська мова).

4.      Урок- відкриття «Що ми знаємо про воду» («Я і Україна»).

5.      Урок-прес-конференція «Овочеві культури» (природознавство).

6.      Урок-диспут «Чому вчать нас оповідання Б. Житкова» (позакласне читання).

7.      Уроки за методом проектів та ін.

 

Мене завжди радує, коли учні висловлюють свої думки. Стимулюю дітей до того, щоб вони не боялися мати своєї точки зору ("Я думаю"., "Моя думка таке"., "А я вважаю". і так далі) і тактовно доводити свою правоту. Для цього проводжу уроки по розвитку критичного мислення.

Бажання вчитися, пізнавати може зникнути у молодших школярів в результаті накопичення проблем в навчанні, з якими все важче і важче справлятися. Основне завдання учителя, на мій погляд, в тому, щоб не лише зберегти в дитині природне прагнення до знань, але і розвинути його, перетворити на потребу, в звичку, учити самостійно "добувати" знання.       Що ж може допомогти вирішити це завдання?

 

В першу чергу індивідуалізація і диференціація навчання. Треба визначити, який саме спосіб засвоєння знань найбільше підходить конкретному учневі, як він зосереджується на новій інформації, як її обробляє, як засвоює. Для цього треба знати пізнавальні можливості учнів. Вивчивши ці можливості, психологічний настрій, фізичний стан моїх учнів, я пропоную дітям на уроці різні види індивідуальних робіт.

         Це:

         - робота за індивідуальними картками з різною мірою складності;

         - самостійна робота у дошки;

         - робота за тестами;

         - робота за зразком;

         - підготовка і виступ з доповідями, рефератами (для сильних

             учнів);

         - диференційовані домашні завдання.

Природа заклала у дитину 6-7 років бажання вчитися, пізнавати, тобто «чути» і «бачити» за допомогою вчителя. Не вірте, коли говорять, що сучасні діти не хочуть вчитися. Вони хочуть добре вчитися! Але ж навчання - це серйозна, важка, щоденна праця. Як же не занапастити це жадання пізнання?!

Успіх - ось першопричина радості, а значить і мотивації дитини у начанні. Вчитися приємно, коли відчуваєш успіх.  

Підтримую у своїх учнів «ситуацію успіху», щоб дитина почувала себе особою, яку сприймають, слухають, розуміють. Цьому допомагають:

•  інтерактивні методи і прийоми в навчанні і вихованні («Акваріум», «Мозковий штурм», «Дерево рішень», «Займи позицію», робота в парах, групах та ін.);
• за допомогою схем-опор, коментованого письма, методу випереджаючого навчання (за С. М. Лисенковою) прагну процес навчання зробити не простішим, а зрозумілішим;
• заохочую дітей (словесно, емоційно, відмітними знаками) не тільки за високі показники, але і за старанність і навіть за невелику перемогу в навчанні.

Гуманний учитель, поважаючи працю дітей,  після виконання ними завдання скаже співчутливо і впевнено: «Бачу, діти, нелегко вам було завершити цю роботу. Але спробуємо ше раз поміркувати разом...»; «Я певна, завтра всі лускатимуть ці приклади як горіхи»; «Вам, діти, буде непросто розібратися у завданні, але ви все здолаєте». І в жодному разі: «Я з вами не маю сил». Тільки так – з вірою в учня і з підтримкою його  зусиль – можна  «олюднити», вмотивувати стосунки в навчально-виховному процесі, адже: «…навчання – не механічна передача вчителем знань учневі, а складні моральні відносини»                          (В.О. Сухомлинський).

Я намагаюсь вести дитину від одного маленького успіху до іншого,

користуючись правилами:

• Хвалити виконавця (дитину), критикувати не дитину, а тільки виконання. Замість «Ти зробив три помилки в цьому реченнi», продуктивно сказати «Давай знайдемо в цьому реченні три помилки».
• Індивідуальні побажання дитині (по секрету): «Ти розумна, добре читаєш, але іноді запинаєшся. Тобі незручно, нам незручно. Ти можеш виправити»?
• Прийом «На ложку дьогтю - бочку меду». Навіть у морі неуспіху можна знайти острівець успішності і зміцнитися на нім. Не обов'язково повідомляти учня про його неуспіх: «При читанні ти перебрехав вісім слів»! Набагато здоровіше оцінка успіху: «В цій розповіді 20 слів. Ти прочитав вірно 12 слів. Перемога вже близька!»

 

Ситуація вільного вибору завдання

 

Ефективним способом організації співпраці на уроці є створення ситуацій вільного вибору учнями навчального завдання. У чому полягає їх мотиваційна цінність? Школяр педагогічно необхідне навчальне завдання приймає як самостійно обране.

«Інструментувати навчання як вільно обрану учнем діяльність – це й означає, по-перше, створити найкращі умови для його цілеспрямованого, соціально і педагогічно значущого розвитку, виховання, збагачення знаннями, досвідом; а по-друге, керувати цим процесом відповідно до потреб його внутрішніх сил, тобто позиції самої дитини, її інтересів» (Ш.О.Амонашвілі).

Вміле використання прийому вільного вибору доповнює традиційні форми постановки завдань, бо саме так в учнів точніше й швидше формуються самооцінка, прийом цілеутворення, наполегливість і навіть почуття власної гідності. Такі ситуації можна використовувати, починаючи із другого семестру другого класу.

Ідея вільного вибору учнями навчального завдання виявляється в різних способах їх постановки:

1.      Вибір учнями свого завдання серед аналогічних. Наприклад, у вправі
7 речень. Учитель пропонує: «Прочитайте всю вправу. Запишіть одне речення. До нього виконайте на вибір одне із запропонованих завдань».

2.      Вибір учнями об'єктів для спостережень (наприклад, під час екскурсії, прогулянки).

3.      Вибір із кількох ілюстрацій однієї, яка, на думку школярів, найбільше відповідає змісту твору.

4.      Вибір свого завдання серед тих, які мають визначення рівнів складності: легко, важко, найважче. Наприклад, у планшет з картону із цими написами,  у прорізи яких вставляються картки з різними завданнями.

5.      Вибір завдань, що мають символічні назви. Наприклад, на дошці
 «посміхнулося» сонечко. Кожний промінець має свою назву і номер свого
завдання. Учні вибирають спочатку людську рису, яка їм найбільше подобаться, а відповідно і завдання.

        

1. На дошці викладають силуети красивих квітів, на зворотному боці я у прикріплених конвертах - завдання різного обсягу й складності. Пропоную кільком дітям підійти і вибрати ту квітку, яку хочеться подарувати другові. Таким чином, діти не тільки вибирають тренувальне завдання, а й розв'язують певну моральну задачу.

В Гуманній педагогіці дуже важливо: не порівнювати успіхи або неуспіхи дитини з досягненнями інших, а тільки з самим собою: був – став!

 

Оцінювання – один з наріжних каменів навчання. Ш.О.Амонашвілі вважав, що «Відмітка – це направлена в чоло дитини рушниця». Він був категорично проти відміточного оцінювання.

Але оцінювання це не завжди відмітка, в початковій школі це частіше вербальне оцінювання.

Учитель стверджуючим кивком голови, посмішкою, за відмінну відповідь – рукостисканням, а за блискучу відповідь – навіть оплески класу стимулює учня далі рухатися по скелястих східцях учбового процесу.

При оцінюванні можна використовувати прийом «Райтинг»: завершивши роботові, учень сам ставить собі відмітку. За ту ж роботові відмітку ставить і учитель. Записується дріб. Наприклад, 8/9: 8 - відмітка учня, 9 - відмітка учителя.

У 1-2 класах можна використовувати «Лист зростання» де дитина за допомогою учителя символами означає свої успіхи.

 

Взагалі, гуманна педагогіка приділяє велику увагу мовівчителя. Вона має бути людяною, позитивною, конструктивною. Педагогові треба стежити за своєю мовою і по можливості уникати негативних конструкцій мови : «Ти впорався на половину». «Я зрозуміла твою позицію, але прошу узяти до уваги, що…». Обернути іронію не на дітей, а на ситуацію           («Я почуваю себе учителем першого класу, що не можу вам пояснити», замість: «Ви - як першокласники»).

 

Ви помічали скільки разів в класі вчителя вимовляють негативну частку НЕ? У мене вийшло багато: «не бігай», «не чіпай», «не базікай» і тому подібне. Адже формула «Знову ти НЕ…». (не вивчив, не зміг, не здатний) - вірний спосіб вирощування Невдахи. Сучасні діти не приймають заборон, тому учимо через дозвіл: «На перервах можна…» і т.п.

 

ГУМАНІЗАЦІЯ ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ НА УРОКАХ ПО «ВИРОЩУВАННЮ» ПИСЬМОВО-МОВЛЕННЄВОЇ  ДІЯЛЬНОСТІ

 

         Система таких уроків розроблена членом Російської Академії Освіти Валерієй Гівієвной Ніорадзе, соратником Ш.О. Амонашвілі у здійсненні гуманно-особистісного підходу до дітей.

         В. Ніорадзе вважає серйозною помилкою в сучасній методиці навчання письмовому мовленню, що достатньо дитині засвоїти усне мовлення, навчити його навичкам письма і дитина автоматично оволодіє письмовим мовленням.

         Письмове мовлення (далі - ПМ) за виразом Леоніда Виготського треба «вирощувати». Л. Виготський багато уваги приділяв навчанню письмовому мовленню. На працях Виготського В. Ніорадзе побудувала свій курс письмово-мовленнєвої діяльності. Її зміст:

1. Бесіди про ПМ, про значення слова в житті людства.
2. Мелодіка мовлення, інтонування ПМ.
3. Робота над письмом (каліграфія, орфографія, творчість).
4. Розвиток уміння самоконтролю, самоперевірки, самооцінки письмових робіт.
5. Духовна основа текстів – для розвитку уміння відчувати текст через підтекст.
6. Збагачення і очищення мовлення, почуттів, вчинків.
7. Робота над вирощуванням ПМ  в її всіляких формах.

Для наповнення змісту ПМД використовується багато видів роботи, які цікаві дітям, актвізують іх пізнавальні та творчі можливості:

         1. «І слова вміють грати…»

         «Сев в такси, спросила такса:

 За проезд какая такса?...»

2. «Пустотливі букви»:

         1) риба – рибак

         2) за-гроза, р-оса

         3) «Если взять, например, слово есть,

      Буква Ч стережет честь,

     М  ударит как месть,

     В  услышит про весть…»  і т.ін.

         3. «Мелодіка», інтонування мовлення:

                   1) робота з розділовими знаками;

                   2) пониження, підвищення тону;

                   3) змістовний наголос;

                   4) робота зі схемами речень.

         4. Робота з загадками.

         5. Робота по складанню речень:

                   1) «Сніжний ком» – поширення речень;

                   2) складання речень зі словами на одну букву.

         6. Збагачення мовлення. Робота з :

                   1) прислів`ями, приказками;

                   2) фразеологізмами;

                   3) омонімами, синонімами, антонімами;

                   4) пряме і переносне значення слів;

         7. Збагачення словника (однокореневі слова).

         8. Оповідання в малюнках:

                   1) за початком речення;  2) за опорними словами.

         9. Малювання уявної картини словом.

         10. Звіт по прочитаним книгам.

         11. Підготовка пакетів для батьків.

         12. Підготовка тематичних випусків газет.

         13. Творчі роботи:

         Їх рубрики: «Ми – казкарі», «Ми – байкарі», «Ми – гумористи»,

«Ми – співавтори».

         14. Робота з художнім текстом.

         Ці види роботи я використовую на будь-якому із етапів уроків.

 

Метод театралізації

як засіб гуманізації освітнього простору молодших щколярів

    К.Ушинський писав: «Педагогіка – не тільки наука, а й мистецтво, – найбільше, найскладніше, найвище й найнеобхідніше з усіх мистецтв». А тому використання елементів театральної педагогіки вважаю важливим в гуманно особистісном  навчанні.

 

        Я на практиці помітила, що багато проблем можна вирішити, потоваришувавши дітей з образом. Молодші школярі освоюють навчальний матеріал краще, коли ім цікаво, коли він «оживає» на їхніх очах, коли класна кімната перетворюється на сцену, де вчитель і учні – актори. І тоді під час уроку відбуваються всілякі перевтілення в казкових героїв, персонажів прочитанних книг і, навіть, явища та речі. У навчанні математиці велику допомогу чинять «дівчинка Крапка» та ії подружки, малюк «Трикутник» та його брати. Часто на наші уроки «приходять» казкові герої (у вигляді іграшки, малюнка, перевдягнутого учня або рукавичної ляльки). Світ одноманітних чисел оживає перед дитиною, розкривається сенс числа і лічби ще до повного його освідомлювання. Сухий, на перший погляд, математичний, мовний чи природний матеріал враз стає захоплюючим і зрозумілим. Одночасно у дітей розвивається мовлення та з`являється інтерес до навчання.

 

        Елементами театральних постанов займаюся ще з майбутніми першокласниками на підготовчих до школи заняттях (казки Ріпка», «Колобок»).

         У період психологічної адаптації до школи в одних першокласників виникають страхи, зриви, загальмованість, а в інших навпаки— розв`язаність і метушливість.

 

         Найкоротший шлях емоційного розкріпачення дитини, позбавлення її скутості, стимулювання художньої уяви, здатності до образного і вільного сприйняття  навколишнього світу через гру, фантазування, театральну діяльність.

        Займаємость ляльковим театром («Колосок», «Лисичка-сестричка»), драматичним («Кицькін дім»). Інколи експромтом розігруємо якісь ситуації, казки за допомогою навіть підручних речей, іграшок (казка «Івасик Телесик», «Під грибом» та інші).

        Театральні інсценування улюблених дітворою казок, невеличких віршиків та повчальних історій допомогають дитині бути більш розкутою, почувати себе комфортно.

        Елементи театральної педагогіки використовую і в вихованні морально-етичних якостей учнів, підбираючи відповідні тексти.

        Діти з великим задоволенням займаються театральними постановками. Часто просять погратися ляльками-рукавичками на перервах: «А можна ми пограємось у казку?»

        Інколи, участь у п`єсі, казці є стимулом для дітей до кращого вивчення рідноі мови, поліпшення поведінки.

 

РОБОТА З БАТЬКАМИ

 

Але ніяка виховно-освітня робота школи, вчителів, навіть побудована на принципах гуманної педагогіки не дасть потрібних результатів, якщо не буде підтримки  учнів їх родинами.

Саме їм, батькам, першим діти ввіряють свою душу, батьки – перші педагоги дитини.

Я гадаю, що в термін «педагогіка співпраці» вкладається сенс не лише «співпраця: учень + учитель», але і «співпраця: учитель + батьки, сім'я учня».

Ш.О.Амонашвілі говорить: "Потрібний не просто зв'язок школи з сім'єю. Потрібна цілісність виховання, цілісність підходу до дитини. А ця цілісність повинна виражатися в загальній зацікавленості батьків і учителів в організації гуманного педагогічного середовища навколо кожної дитини".

Обидві сторони - педагоги і батьки зацікавлені в навчанні дитини, розкритті і розвитку в нім кращих якостей і властивостей. Це і обумовлює необхідність створення союзу школи і сім'ї.

 

У своїй роботі з батьками використовую три напрями:

 

 

	v Бесіди, консультації v Відвідування уроків батьками v Листи від вчителя		v Загальні збори v Відкриті збори v Круглі столи v Диспути v Лекторії		v Поїздки, екскурсії v Участь в святах v Виготовлення для батьків подарунків, листівок v Спільне проведення класних годин v Проведение батьками бесід і занять з учнями класу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

До індивідуальної роботи з батьками відносяться:

 

     1.  Індивідуальна бесіда.

Починаю бесіду, звертаючись до батьків так: «Допоможіть мені розв'язати проблему...», «А як ви в сім'ї вирішуєте таку проблему»?, «Що Ви мені порадите у такому разі»? і тому подібне.

     2. До консультацій я готуюся: проводжу моніторинг учбової діяльності учня, читаю спеціальну літературу, проводжу анкетування, раджуся з психологом. Іноді готуюся і морально (перечитую Дейла Карнегі).

 

Колективний напрямокв роботі з батьками включає:

 

         1. Загальні традиційні батьківські збори, які прагну проводити нетрадиційно. Розробила приблизну тематику (див. Додаток). На кожних зборах пропоную невелике повідомлення (комп’ютерна презентація, тестування, анкетування або дискусія) по його темі.

         2.   «Круглий стіл» проходить живо. Батьки діляться своїми прийомами у вихованні дітей. Ті, що слухають, не соромляться ставити питання промовцям, отримувати відповіді, сперечатися, доводити.

         3. З цікавістю батьки сприймають збори з використанням інтерактивних методик.

         4.   Користуюся і такою формою колективної роботи з батьками, як відкриті батьківські збори. Це спільні тематичні збори батьків і дітей.  

         На таких зборах «Книги наші кращі друзі» учні показали своє уміння читати, знання книг і творів; батьки отримали практичні поради і рекомендації як залучити своїх дітей до читання, яку літературу їм підбирати, як допомогти в підготовці переказу тексту, заучуванні віршів. На цих зборах ми з дітьми показали деякі прийоми, дидактичні ігри, які використовуються на уроках (і можна використовувати вдома) для формування біглого, виразного, усвідомленого читання. У таких методичних іграх брали участь і батьки. На цих зборах дипломами були відмічені не лише учні класу («Кращий оповідач классу», «Кращий чтець», «Найактивніший читач классу», але і деякі батьки, які цілеспрямовано прищеплюють своїм дітям любов до книги, допомагають досягти добрих результатів в читанні.

Також проходять спільні класні години для дітей та їх батьків: Свято подяки «Бережіть своїх батьків», «День Бабусь» та інші.

 

Програма «ДіБ» («діти і батьки») включає спільні справи:

         1.  спільні класні години;

         2.  спільна  підготовка і проведення свят;

         3.  екскурсії;

         4.  проведення дозвілля.

         Мною практикується відвідування уроків батьками. Відвідуючи уроки, батьки стали записувати свої враження. Ісписаний цілий зошит, з яким можуть ознайомитися усі батьки.

Усі ці напрями і форми роботи сприяють об'єднанню, єднанню класної сім'ї, союзу сім'ї і школи.

 

Гуманізація особистості вчителя

 

Вчити, виховувати, розвивати дитину важко, але й дуже радісно водно­час. Упродовж чотирьох років на наших очах, наче квітка, розкривається дитяча особистість. Молодший школяр набуває знань, умінь, досвіду, на­вчається спілкуватися, оцінювати себе та інших, у сприятливих умовах стає дедалі кращим і кращим.

 

Які ж ці сприятливі умови?

Людинознавча природа вчительської праці, її різнобічність і не завжди передбачуваність зумовлюють особливу роль особистих якостей учителя. Я повністю поділяю ствердження Симона Соловейчика: «Спершу люблю, а по­тім навчаю». Безперечно, що без любові до дітей не може бути справжнього вчителя. Тільки з любові народжуються педагогіка серця, одухотвореність стосунків. В.О. Сухомлинський писав, що влада педагога над особистістю учня дуже велика, і вона має бути мудрою.

 

Сприймати дітей такими, якими вони є, без поділу на «улюблених» і «не­стерпних хуліганів» і водночас створювати умови, щоб вони ставали кращи­ми, – це вияв педагогічного гуманізму. Треба виховувати в собі терплячість, уміння не піддаватись роздратуванню через неслухняність дітей. Неприпус­тимо переносити на учнів своє незадоволення світом, своїм життям або їхні­ми батьками.

 

Я переконана, що саме гуманний учитель природно, ненав`язливо виховую дітей на позитивних прикладах, почуттях, враженнях. Не треба давати дітям готових висновків, оцінок моральних ситуацій, натомість слід привчати іх до розмірковування, висловлення своїх думок, почуттів.

Добре вчити дитину, яка тягнеться до вас, як соняшник до сонця. Щоб не перервати цей ланцюжок довір'я, маємо утверджувати в своїх стосунках із учнями людську гідність кожної дитини незалежно від того, які в неї навчаль­ні успіхи, а отже, бачити в ній спочатку людину, а потім уже учня. Гуманно особистісне спілкування на уроці — основа емоційного благополуччя вихованців, воно не може бути зорієнтоване на абстрактного молодшо­го школяра. Важливим джерелом осягнення теоретичних засад гуманного спілкування є праці видатних педагогів-гуманістів минулого і сучасності. Натхненно звучать для вчителів положення Гуманної педагогіки Ш.О. Амонашвілі, який, розвиваючи думки своїх попередників, говорить, що «шлях до серця учня - це чисте серце вчителя». На своїх семінарах, звертаючись до вчителів, він закликає замислюватись над причинами невдач у вихованні: «Ми, вчителі, не можемо заспокоїти нашу вчительську совість, спостерігаю­чи, як освітній простір стає дедалі жорстокішим, звужується, забруднюється, як не хоче цей простір звільнити себе від авторитарних принципів, не хоче прийняти виші цінності свободи, добра, духовності. Не треба кивати на теле­візор, рекламу, дітей, які нібито стали не ті. Головною і первинною причи­ною залишається атмосфера байдужості, яку творить доросле населення — і в сім'ї, і на вулиці, і у школі».

Які ж актуальні потреби дитини маємо задовольнити в навчальній діяль­ності? Насамперед — потребу особистого контакту з учителем на уроці, праг­нення дістати схвалення, підтримку своїх дій. На уроці слід спілкуватися з кожним учнем. Але як і для чого?

 

Дітям, особливо першокласникам, дуже хочеться, щоб на уроці вчитель особисто їм приділяв увагу; звертався до них, називаючи ім'я, а не прізвище; якось виділяв голосом, поглядом, жестом. Нерідко вони прагнуть різними засобами привернути до себе його увагу, вигукують, підстрибують, розмаху­ють руками.

 

Саме потребу молодших учнів, особливо 6-річних, в особистісно орієн­тованому спілкуванні точно помітив Ш.О. Амонашвілі. У його працях роз­крито доступні для кожного вчителя прийоми, які допомагають скоротити надмірну дистанцію між ним і учнями. Зокрема, прийом індивідуальних від­повідей на вушко, запитання і ситуації, що дають змогу висловитися дитині негайно, виявити особисте ставлення до того, що її схвилювало. Багато но­вого і повчального розкривають учителям уривки з творів молодших учнів про урок. Діти у своїх творах «Хвала уроку!» пишуть, що він «мов соняшник», «як мудрий люблячий дідусь», «як квітуче поле…»

 

Учитель має бути професіоналом і романтиком, щоб збе­регти у дітей таке сприймання уроку якомога довше. Але, крім натхнення, багато залежить і від швидкості та справедливості реакції педагога на непе­редбачені ситуації. Зокрема, як керувати дисципліною на уроці, щоб діти по­чували себе рівними. Згадаймо обставини, коли найчастіше вчитель вдається до. зауважень. Вони адресуються учням, які повільно працюють або невчас­но, не разом з усіма починають роботу. Доцільно зосередити увагу на пози­тивному прикладі, звертаючись до всіх, називати й окремих учнів. Скажімо так: «Правильно поклали зошити Ігор, Сергійко... А ще хто?»; «Усі, і Михайлик теж, почули, як треба перевірити приклад»; «Я заплющила очі, а розплющу, щоб побачити найуважнішого учня». Іноді доцільною є опосередкована форма зауваження: «Славко, зроби для мене подарунок — не забудь завтра альбом»; «Оксанко, ти почала дуже дрібно писати, а я вже погано бачу...», «Петрику, як би мені хотілося, щоб ти «чарівні слова» частіше згадував». Нерідко, особливо у перших-других класах, учні вигукують: «Я, я хочу сказати!»; «Спитайте мене!»; «Я ще не говорив!»; «Я хочу до дошки!» Зрозуміло, що вчитель намагається припинити шум. І найчастіше він робить це забороною. Але краще зняти напругу чекання через групові та хорові відповіді. При чому винахідливий учитель щоразу може змінювати формулювання. Цим ійомом можна користуватися так: «Встаньте, дівчатка, і всі разом прочитайте склади на дошці»; «Встаньте, хлопчики, і скажіть, яка тут відповідь»; «Вийдуть до дошки ті, у кого прізвище на букву «І»; «Розпочнуть роботу діти, які народилися взимку»; «Ми гратимемо в гру «Сигнал». Нехай з першого ряду вийдуть дівчинка і хлопчик, у кого в імені стільки ж букв, скільки в назві гри»; «Гру «Злови рибку» почнуть ті, хто вже вміє плавати»; «Хто прийшов сьогодні до школи найперший? — Віта! От їй я першій і дозволяю прочитати вірш».

 

Такі форми звертання роблять вмотивованим, а отже, справедливим вибір учителя, а учням допомагають краще пізнати один одного.

Гадаю, розумно чинять учителі, які дозволяють учням працювати в парах з на­півголосним поясненням, читанням твору один одному. У цей час учитель, повільно проходячи класом, каже: «Ви говоріть, я всіх слухаю», зупиняється коло тієї чи іншої парти, коментує, доповнює учнівські висловлювання, знімаючи тим самим напругу чекання відповіді.

 

Я користуюсь порадою В.О.Сухомлинського: «Якщо увесь час, упродовж якого учитель знаходиться разом зі своїми вихованцями, вважати єдиним цілим, то дві третини його мають бути невимушеним, товариським, дружнім спілкуванням, в якому діти забувають, що вони - вихованці, а учитель - їх вихователь. Це спілкування повинне пронизувати діяльність, не пов'язану з навчанням, засвоєнням матеріалу, оцінками, успішністю і т.п.

Невимушене спілкування у мене з учнями проходить під час «динамічних пауз», екскурсій на природу, на шкільних перервах. Під час прогулянок я із задоволенням граю разом з дітьми у рухливі ігри, спілкуємось на різні теми. Знаходимо собі «потрібні» справи. Наприклад, збираємо листя, яке використовуємо на наступному уроці образотворчого мистецтва. На своїх прогулянках наш клас кожен день підгодовує голубів і горобців. Птахи так звикли до наших «обідів», що чекають нашої появи і зграєю злітають до нас.

 

Невимушене спілкування зі своїми учнями, на мою думку, і є джерелом кращого пізнання своїх учнів.

У своїй роботі завжди користуюсь пам`яткою:

 

 

Наслідки поведінки учнів при виборі неправильних прийомів роботи вчителя.

 

№	Назва прийому	Негативні наслідки у повноцінності учня
1	Прояв обурення у негативній формі	Ненависть, агресія.
2	Виклик тривоги перед майбутнім покаранням	Подвійна мораль, брехня, хитрощі.
3	Прискіпливі осуди, системні докори.	Занижена самоцінка, почуття провини, зухвала поведінка.
4	Висміювання.	Замкненість, ненависть.
5	Нетактовне з'ясування «хто винен?»	Бажання помсти, виправдання себе.
6	Покарання оцінкою.	Почуття несправедливості.
7	Залякування низькою оцінкою.	Пошук обхідних шляхів.
8	Допитування, доноси.	Ненависть, подвійна мораль.
9	Дисциплінарне покарання, виставлення за двері.	Бравада, агресія.
10	Ізолювання від колективу.	Самотність, озлобленість.

 

Навчаюсь у педагогів-гуманістів

1.Навчаюсь у Руссо, для якого діти були первообразом добра, гармонії та краси.

2.Навчаюсь у В. Сухомлинського:

• бережливого ставлення до особистості дитини, теплих стосунків між учителем і учнем;
• «створіть свою «школу радості»;
• «своє серце віддавайте дітям».

3.  Навчаюсь у А. Макаренка:

• залізної логіки, безкомпромісного ставлення до питань моралі, людської культури, високого гуманізму;
• створюю свою «педагогічну поему».

4. Навчаюсь у Л. Толстого заохочувати за допомогою гри: гра - швидка допомога в навчанні, вона виліковує, знімає втому.

5. Навчаюсь у С. Ільїна:

• збагачувати своє педагогічне амплуа;
• розширювати діапазон педагогічних засобів;
• використовувати методичну ініціативу учнів щодо вибору проблем тематики уроків, творів, диспутів; «Знайте, діти - геніальні педагоги».

6.  Навчаюсь у В. Шаталова:

• будити жагу пізнання учнів, зацікавлювати їх;
• виховувати пізнавальну самостійність;
• підтримувати на уроках психологічний комфорт.

7.  Навчаюсь у Ш. Амонашвілі:

• підвищувати статус кожної дитини;
• створювати умови для творчості, робити «пізнавальні витівки»;
• вірити в учнів, розцінювати урок як «акумулятор» життя дитини.

8. Навчаюсь у М. Щетиніна: головної мети - всебічного й гармонійного розвитку дітей.

9. Навчаюсь у С. Лисенкової:

• радості й успіху в праці;
• не залишати дитину наодинці з невдачами;
• підтримувати, підбадьорювати учнів.

10. Навчаюсь у А. Окунева:

• казати: «Дякую за урок, діти!»;
• насолоджуватися процесом навчання.

11. Навчаюсь у Я.А. Коменського знаходити такий загальний порядок
навчання, за якого воно здійснювалось би за єдиним законом людської
природи.

                          

 МЕТОДИЧНА РОБОТА

 

Упродовж 8 років (з 2000г. по 2008г.) беззмінно керувала шкільним методичним об'єднанням учителів початкових класів. Кожен навчальний рік проводилося по 4-5 запланованих засідань. Була проведена робота по оформленню теки ШМО.

Усі учителі початкової школи взяли участь в міському семінарі "Педагогічна спадщина В. А. Сухомлинского в сучасній освіті": проведені відкриті уроки, виховні заходи, оформлена тека з конспектами уроків видео- і фотоматеріалами.

У 2007г. успішно пройшла презентація роботи методичного об'єднання нашої школи.

У грудні 2005г. абсолютно випадково дізнавшись про проведення Ш.А. Амонашвілі мастер-класса, напросилася  замість захворівшої вчительки.

Книгами А.С.Макаренко і Ш.А.Амонашвілі я зачитувалася ще до вступу в педінститут. Тому з величезним бажанням, навіть захватом я провела усі 5 днів майстер-класса на сцені, будучи в імпровізованому класі "учнем" Шалви Олександровича. На цьому майстер-класі я отримала багато відповідей на свої професійні питання і зрозуміла, що той стиль роботи спілкування зі своїми учнями, ті, іноді інтуїтивно знайдені, методи і прийоми навчання і виховання називаються гуманною педагогікою.

 

Гуманна педагогіка зміцніла в мені і пустила коріння.

З 2006г. у нас в Слов'янську була організована творча група "Ідеї гуманної педагогіки в сучасній освіті", де зібралися учителі-однодумці. Починала наша група з 12 чоловік, зараз- 20 з 11 шкіл міста.

Напрями роботи творчої групи "Ідеї гуманної педагогіки в сучасній освіті"

 

1. Класичне

  Ознайомлення, вивчення спадщини класиків.

  Прес-огляд сучасних видань, друк.

2. Педагогічне

Робота над різними темами по гуманно-особовому підходу в освітньому процесі.

3. Психологічне

     Вивчення психологічних особливостей дітей.   Теоретичні і практичні рекомендації по психології дитини, учителя.

4. Методичне (дидактичне)

     Прийоми, методи, технології, інновації, дидактика.

5. Практичне

     Особисті напрацювання учителів. Участь у Всеукраїнських і Міжнародних педагогічних читаннях по Гуманній педагогіці.

Форми роботи творчої групи

1. Педагогічні читання робіт класиків Гуманної педагогіки.

2. Ознайомлення з ідеями гуманної педагогіки Ш.А.Амонашвілі :

- вивчення його книг;

- проробка семінарських лекцій, доповідей, виступів;

-ознайомлення з його «майстер-класами» (відвідування, конспекти, відео-матеріали, відомості з Інтернету).

  3. "Круглі столи": виступи вчителів творчої групи про свої уроки, засновані на ідеях гуманної педагогіки.

4. Проведення «майстер-класів»: відвідування відкритих уроків, позакласних заходів.

Учителі нашої творчої групи неодноразово брали участь в проведенні регіональних (м.Артемівськ, м. Донецьк), Всеукраїнських

(м. Київ) і Міжнародних педагогічних читаннях (м. Москва), виступали на них з доповідями.

Наша творча група зареєстрована в Міжнародному центрі Гуманної Педагогіки (м. Москва).

По роботі творчої групи оформлена тека.

Зібрана і поповнюється бібліотечка з питань Гуманної педагогіки.

 

ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА

Аналіз і результати

         Вченими та психологами доведено, що 70% особистісних якостей дитини закладається в початковій школі. Гуманізація освітнього простору маленьких школярів допомагає досягти більших результатів і в навчальній успішності, і в духовному, моральному і інтелектуальному розвитку учнів.

         При тестуванні мого 1-Б класу шкільним психологом на предмети  рівня вікового розвитку та рівень підготовки до школи. Результати отримали невтішні. Клас знаходився між низьким та середнім рівнями.

Діти дуже важко адаптувалися до школи і навчання. Крім того, у класі було 21 хлопчаків-«живчиків» і тільки 10 дівчаток. Майже всі діти відрізнялися підвищенною рухливою активністю при невмінні зосередитися та відсутністю уваги, самоконтролю, поваги до інших.

           Але використання гуманно особистісного підходу у навчанні і вихованні цих дітей дало свої добрі  результати.

            Зараз у мене нові учні. Вони відрізняються від минулого набору дітей. Але, щоб краще розкрити їх інтелектуальний і творчий потенціал, я працюю на принципах Гуманної педагогіки.

    

Для нас, педагогів, важливо усвідомлювати, що тільки гуманно-педагогічний процес, покладений в основу розвитку особистості дитини, допоможе громадянину країни стати не просто людиною, а особистістю,  корисною та необхідною українському суспільству в період його відродження й розквіту у майбутньому.

                               

 

                                         Додаток

Пропоную ще декілька методів, прийомів та стратегій гуманної педагогіки, які я використовую у навчанні та вихованні своїх учнів.                     Методи і прийоми гуманної педагогіки не лише мотивують і стимулюють пізнавальну активність учнів, але і духовно зміцнюють, гармонійно розвивають особу дитини, морально її виховують.

 

1.     Авансування особи.  (Ш.А.Амонашвілі) Прийом, який припускає деяке завищення оцінки достоїнств дитини (дається завищена оцінка не за скоєне, а в рахунок майбутніх заслуг). Приклад: "Я впевнена, ти прекрасно впораєшся із завданням", "Мені вже подобається", "Я заздалегідь дякую тобі" і т.п. Це спонукає дітей бути більш впевними в собі,  кращими.

2.     Оплески. Вид винагороди учня однокласниками, учителем за відмінну, талановиту роботу (відповідь, виступ, творчу роботу і так далі).  Для учня це більша нагорода, ніж похвала одного вчителя.

3.     "Бесіди по душах».   Діти люблять говорити з дорослими. Треба тільки розташувати їх до цього. І чим частіше будуть такі розмови, то учні їх чекатимуть. Діти люблять, коли їх слухають, коли з ними радяться і запитують їх думки. Завжди знайдеться тема для обговорення. Говорити можна про їх життя, мрії, смаки і бажання. К.Д.Ушинський вимагав від своїх педагогів проводити такі бесіди з учнями. Він писав: "Якщо  душа і серце учня не відкриті назустріч учителеві, ніякої передачі знань просто не відбудеться".  Крім того, такі бесіди корисні: «… Після бесіди мозок дитини готовий до сприйняття фактів, так як  для навчання створюється сприятлива атмосфера ». «Не шкодуйте час для бесіди. У час, що залишився мозок візьме і засвоїть вдвічі більше».

 4. Лист подяки батькам. Вчитель пише та передає батькам учня лист з подякою (за допомогу в сумлінній підготовці домашніх завдань, рефератів, за добрі вчинки у класі їхньою дитиною, за вихованність дитини і т.ін.); учневі (за подолання себе, поліпшення успішності, за сумлінне виконування обов’язків у класі і т. ін.)

5. «Веселі задачники» Розв’язування готових цікавих, незвичайних  задач або складених учнями.

6. Винагороди - найпростіший спосіб мотивації (який нам нічого не коштує). Прості, швидкі і найбільш ефективні винагороди - це наша позитивна реакція на будь-яке, навіть невелике поліпшення: посмішка, рукостискання, погладжування по голові, обійми, піднятий вгору великий палець, схвальний кивок головою і т. ін. Це піднімає самооцінку учня, спонукає його не боятися відповідати вчителю, мотивує на пізнавальну активність. На відміну від морально-матеріальних винагород (похвала вчителем одного-двох  учнів з класу, оцінка в балах, якась фішка або наліпка, інший предмет- відзнака) емоційні винагороди можуть отримувати учні з невисоким рівнем успішності, більша кількість учнів класу.

7. Гості -батьки. Запрошується в клас один з батьків, який проводить з учнями пізнавальне заняття: бесіда, демонстрація своїх творчих робіт, навчання життєво необхідним практичним навичкам і т .п. Наприкінці заняття можна дати дітям домашнє завдання, яке мотивує їх на пізнавальну активність: знайти відповідь на питання, вивчити назви шахових фігур та ін.  У нас в класі проходили зустрічі з батьками: практичні рекомендації «Як доглядати за волоссям», «Вчимося сервірувати стіл»; психологічні поради «Як знайти спільну мову з незнайомими людьми»; бесіда «Щоб серденько не хворіло»; практичне заняття «Як правильно надати собі першу допомогу при травмах»; кружок гри в шахи.

8. День відкритих дверей. Батьки «гостюють» у школі цілий навчальний день (або деякі уроки). Батьки знайомляться з методикою проведення уроку, пояснення класного учбового матеріалу, домашнього завдання вчителем. Також, спостерігаючи за дітьми, батьки бачать, як їх дитина працює на уроці, наскільки вона уважна та працьовита, як спілкується з однокласниками, вчителем, яка його поведінка під час уроків та на перервах. Такий прийом зацікавлює батьків, укріплює співдружність батьків зі школою. Я вважаю, що доцільно проводити день відкритих дверей у 1,4 класах.

9. «Договір». Цей прийом у своїй роботі з дітьми використовували багато педагогів-гуманістів: Я. Корчак, А.С. Макаренко, В.Сухомлинський, Ш.О. Амонашвілі та ін. «Педагогіка будується на договірних основах». Діти хочуть подорослішати. Дитина наслідує зовнішніми проявами життя дорослих, хоче, щоб його сприймали як дорослого. Для цього і служить даний прийом, коли дорослий домовляється з дитиною на правах партнера, вони дають зобов'язання один одному, які повинні виконати. Домовлятися можна з будь-якого приводу: про надання допомоги, про гарну поведінку, про виконання завдання і т. інш.

9. «Домальовування».  Цей прийом рекомендує активно приміняти Ш.О. Амонашвілі. Як художник додає на картину мазки фарби, учитель «домальовує» ті якості дитині, яких ще йому не вистачає. «Домальовувати» дітей краще уголос: «Яке у тебе добре серце», «В твоїх очах я бачу мудрість» і т. ін. І чим частіше дитина буде чути не критику на свою адресу, а  захоплення його гарними якостями, тим швидше вона їх набуде. «Дитину треба любити не таку, яка вона є, а такою, якою вона має бути».   (Ш. Амонашвілі).

10. Духовна спільність (метод). Педагог робить все можливе, щоб устремління вчителя збігалися з устремліннями дитини. В. Сухомлинський: «Без духовної спільності виховання не відбудеться»

11. «Закриті очі». Коли очі закриті, загострюється уява, інші відчуття. Ш.О. Амонашвілі рекомендує проводи